Вовчинецька гімназія.

Герої не вмирають! Героям слава!

Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забрала життя  нашого воїна. У районі проведення бойових дій під час артобстрілу від отриманих важких поранень, несумісних з життям, загинув старший солдат, воїн військової частини А 7186,  Гаджа Володимир Валерійовч, 08.04.1998 р.н.,  житель с. Вовчинець. Він випускник Вовчинецької ЗОШ І-ІІ ступенів 2013 року.

   Звістка про те, що війна забрала молоде життя, прилетіла в наше село чорним вороном, який увірвався в домівку батьків Героя. Так не хотілось вірити, так сподівались, що це якась помилка, так просили Бога, щоб серця батьків не зазнали гіркого болю, який відчувають - при втраті дітей. Як сприйме цю звістку сестричка з племінниками. Адже йому тільки 24.

   Там, на куті Бузник, пролетіло його дитинство. Це була щира дитина, завжди допитливий, уважний, серйозний, не по дитячому дорослий. Навчання давалося йому легко. Після закінчення 9 класу він вступає до Чернівецького політехнічного коледжу.  Особливие захоплення -  лижний спорт та квадроцикли.   

   Володимир не один рік працював у групі швидкого реагування  підрозділу «ТИГР», володів відмінними фізичними якостями і мав відзнаку "Шеврон ПШР "ТИГР".

   Володимир Гаджа геройськи ніс бойову варту,  в перші дні війни вступає в ряди територіальної оборони. І досі в пам’яті його приємний голос: «Я такий, як всі. На моєму місці кожен би так поступив. Як тільки розпочалася ця  війна, я  вирішив іти боронити Україну». 

  Згадували добрими словами Володимира і друзі та однокласники, яких у ці дні теж прийшло багато, щоб провести свого вірного друга в останню дорогу. Через сильний плач іноді не було чути духового оркестру, який тужливо грав. 

   Володимир заслужив у друзів та всіх односельців такого пошанівку, бо був чемним, скромним, добрим, ніколи нікого не образив, не цурався ніякої роботи. Мав кохану дівчину, мріяв створити сім’ю. Домовилися, що після Перемоги одружаться і будуть щасливі. Але проклята рашистська війна не дала здійснитися цим прекрасним планам багатьом закоханим. 

    До Вовчинця із зони бойових дій Володимира доправили його бойові побратими та чоловік його сестрички Марічки, який з перших днів був разом з Володею. В очах кожного з них був великий смуток. Це і важкий біль втрати Друга, і відчуття тих страхіть, які несе війна.  Адже вони є свідками навмисного вбивства українців.  Між бійцями були ті хто бачив, як Володимир ціною власного життя кинувся рятувати свого побратима, якого підкосила ворожа куля.  Вони бачили той останній крок нашого захисника, і той момент, коли його не стало.  Ці страхіття запам’ятаються їм назавжди. 

   До  траурної ходи долучилися  вчителі Вовчинецької гімназії разом зі своїми учнями та найкращими у світі українськими Прапорами, бо молодь повинна знати історію своєї країни і своїх національних Героїв та шанувати їх.

  Як важко згадувати в минулому часі тих, з ким спілкувалася, хто виростав на твоїх очах. Так, він загинув воюючи. Такі реалії, такі жорстокі правила війни. Скільки таких, як наш Володька, – молодих, мужніх, незламних віддають найдорожче, своє життя за наш мир і спокій. Вони різні, але об’єднані любов`ю до України, родини. Вони хочуть лиш щасливого майбутнього своїм нащадкам.

  Добрий, світлий спомин про захисника України назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто знав його, любив та шанував.

   Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас.

  Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

Вчитель історії Вовчинецької гімназії         М.С. Мельничук