Щороку 26
квітня після опівночі розливаються тривожні удари дзвону, що встановлений в
діючому храмі у зоні відчуження. Дзвін лунає стільки ж разів, скільки років
минуло від часу Чорнобильської катастрофи. Цього року від вдарить вже 34 рази…
Рівно стільки
ж років минуло з того часу, коли йшла битва незахищених людей із радіацією, яка
не завершилась й по сьогоднішній день. Дні самопожертви, дні страху, які
вразили весь світ. 34 роки, як «мирний атом» завдає непоправної шкоди здоров’ю
людей не тільки в Україні. 34 роки живуть між життям і смертю ліквідатори
наслідків аварії на ЧАЕС.
Проданюк
Зіновія Семенівна. Її життя перетнула глибока борозна катастрофи
ядерної епохи.
В нашому селі Вовчинець проживає гарна жінка Проданюк
Зіновія Семенівна. Вона завжди готова
прийти на допомогу ближньому, дати мудру
пораду, розділити біль, радість чи
смуток. Народилася Зіновія Семенівна 17
липня 1943 в сім’ї шевця. Мати була домогосподаркою. У 1950 році
пішла навчатися у Вовчинецьку школу, де
одержала не тільки перші уроки,
а й відкрила там
віконце у світ
пізнання багатьох речей. Після
завершення навчання у
своїй рідній сільській
школі іде працювати
в колгосп «Росія». Але в дівчини була мрія стати сільським лікарем. Після п’ятьох років
роботи в колгоспі вирішує поступати
в Чернівецьке медичне
училище. 1962 рік для
Зіновії Семенівни став найщасливішим у житті.
Вона стає студенткою омріяного
навчального закладу. Після закінчення
медичного училища її як молодого
спеціаліста направляють на роботу в Сторожинецький район в с. Стара Жадова. Тут вона працює в дитячому санаторію на посаді
медичної сестри. Майже 9 років працювала в цьому селі. А
потім як кращу медичну
сестру її переводять
в Берегометську лікарню.
У цій лікарні у дитятому відділені вона працювала аж до виходу на
заслужений відпочинок.
Зіновія Семенівна була одружена з Проданюком Василем Івановичем, вчителем
географії Вовчинецької школи. Він не тільки вчителював, але й довгий період
працював заступником директора з навчально-виховної роботи. У 1977 році в сім’ї подружжя Проданюків народився син Іван. Це була
єдина дитина в родині. Батьки прикладали багато зусиль щодо його виховання. Сім’я Проданюків
дочекалися й одруження свого сина, народження онука Олексія. Зараз Зіновя Семенівна проживає з сім’єю сина. Чоловіка вже немає в живих через важку
хворобу.
Квітневий день 1986 року вніс в життя Зіновії
Семенівни зміни. Розповідає, що
про трагедію на ЧАЕС дізналася, як і всі на той час, із засобів масової
інформації – з телевізора, газет. Трохи пізніше отримала повідомлення, що
медичний склад Вижницького району відправляють в Чорнобильську зону. В тому списку знайшла і
своє прізвище. Рідні, дізнавшись про
повідомлення, розхвилювались, а всі довкола заспокоювали, що загрози для життя
немає. До місця призначення , як і інших, привезли автобусами. Перше, що
вразило,- це пустка і неймовірна тиша. І все довкола без змін, нібито нічого і
не трапилося, і немає ніякої небезпеки. Лише сувора дисципліна нагадувала про
біду. В зоні все віяло пусткою: ніде ні людини, ні собаки, стояли пусті ферми.
Побачивши зруйнований енергоблок вперше, відчула тривогу і за себе, і за рідних. Працювали по
12 годин в день, виконуючи всі
завдання, які накладались на
медпрацівників. Вахта змінювалася
кожних 14 днів. Зінаїда Семенівна,
перебуваючи там, виконувала свій обов’язок перед країною, перед собою. Якби не
людська самопожертва, відвага та сміливість, то наслідки цієї трагедії були б
набагато більші.
А сьогодні колишня медсестра радіє тому,
що може комусь допомогти і зробити добро.
